Під час минулого походу горами Туреччини мене вкусив скорпіон. Тепер я, напевно, стану Спайдерменом і добу безперервно рятуватиму людство. Але поки я ще нормальна людина, маю можливість приділити кілька хвилин тому, щоб розповісти про цю пригоду. Раптом вам теж захочеться стати супергероєм — знатимете, де знайти кусючого скорпіона.
Звичайного скорпіона знайти в Туреччині неважко — щовечора вони виповзають зі своїх укриттів і чатують просто на стежках. Але, судячи з усього, полюють вони зовсім не на туристів. Тому більшу частину походу ми цілком нормально вживалися зі скорпіонами. І лише одного разу мені вдалося знайти скорпіона досить голодного, щоб напасти на людину.
Справа була ввечері. Цілий день ми скидали висоту — спускалися з гори Тахталі до моря. Вже в сутінках ми минули «ботанічні заклади» Улупінара і розташувалися на нічліг неподалік річки. Місце, в принципі, нормальне, але мені воно чимось не сподобалося, і я якийсь час роздумував, чи не пройти ще трохи, але народ страшенно втомився… Вирішили залишитися.
Щоб не заснути (день видався довгий), я пішов по дрова. І навіть встиг назбирати непогану в’язку хмизу, коли руку, опущену за черговою гілкою, пронизав дикий біль. У першу мить я подумав, що напоровся пальцем на особливо тверду соснову голку (опала хвоя встеляла все навколо). Але ж хвоя не може проткнути палець наскрізь. А саме це я відчував — неймовірно гостра й нескінченно довга голка, що впивалася в руку (у давно відсмикнуту руку) дедалі глибше й глибше.
Що спричинило біль, я міг лише здогадуватися — порившись палицею в хвої, я нікого не знайшов, а на пальці жодних слідів укусу знайти не вдалося. І слава Богу — отже, це була не змія. Отже, скорпіон. Напевно, скорпіон… Чорт його знає.
Про всяк випадок дістаю запальничку й припікаю місце укусу. Ніколи раніше не балувався вогнем у такий спосіб, але тут особливий випадок, та й біль у пальці такий, що жару від вогню майже не відчуваю. Прислухаюся до своїх відчуттів — біль явно поширюється далі. З моменту укусу минуло хвилини зо три, а я вже відчуваю його в зап’ясті. Цікаво, що буде далі?
Хоча свідомість абсолютно спокійна, серце в грудях відчутно стискається від невисловленого побоювання…
Треба діяти. Кидаю дрова, поспішаю на галявину до групи. Паніку розводити не хотілося, тому тихенько відводжу вбік Сашка (другий інструктор і перший біолог) та Іру (вона медик за освітою) і повідомляю їм радісну новину. Радимося.
З часу укусу минуло вже 10 хвилин, і біль досяг ліктя. Терпіти його нескладно, а от невизначеність і внутрішній страх винести набагато складніше.
Я згадую, що під час підготовки до походу виписував телефон англомовного лікаря, який мешкає десь у цих краях. На щастя, я знайшов цей номер, а мобільний спіймав сигнал, і ось уже ми з Сашком разом біжимо до найближчого ботанічного ресторану (до нього не більше кілометра). Лікар приїде прямо туди, щойно ми зможемо пояснити, як це місце називається.
Чудова мить. Перед цілком респектабельним ресторанчиком, у самому серці курортної Туреччини, на сходах зі нудьгуючим виглядом сидять двоє прокопчених туристів (ми). Час від часу з «годівниці» з’являються втомлені їжею відпочивальники, повзють до машин, перемовляються російською. І тут починається шоу — до ресторану під’їжджає малолітражка, після нетривалого діалогу її водій витягає із саквояжика шприц і під цікавими поглядами публіки робить мені ін’єкцію в руку. вихоплює звідкись шприц і пачку ампул. Далі йдуть магічні паси, і ось я вже сиджу за кермом машини, висунувши руку у вікно. Лікар стоїть зовні…
Якось затягнуто виходить. Якщо коротше, ін’єкцію у вену мені зробили просто перед рестораном на очах у відпочивальників. Після цього я прокотився з лікарем у сусіднє селище, отримав пару блістерів із знеболювальним і коротку інструкцію із застосування. Лікар був абсолютно спокійний, я теж заспокоївся, біль перестав поширюватися — загалом життя налагодилося.
З пояснень шановного Алі Бенлі (так звали турецького ескулапа) я зрозумів, що багато залежить від особистої чутливості до скорпіонячої отрути. Якби вона в мене була підвищеною, ми б давно це помітили, а оскільки нічого видатного не відбувається, час спати. Мені запропонували вибір — лишитися в селищі до ранку (щоб бути ближче до медичного закладу) або повернутися назад у ліс до своєї групи. Звичайно, я вибрав друге (нефіг деморалізувати туристів своєю відсутністю).
Алі люб’язно погодився відвезти мене назад, дорогою заїхавши до крамниці, щоб я міг прикупити гостинців для своїх (відро йогурту й хліб).
Важливий момент — по дорозі назад я зателефонував на Батьківщину, у страхову компанію. Попередив їх, що стався інцидент, що користувався медичною допомогою, що змушений буду платити. Чоловік зі служби асистансу трохи побурчав з приводу завищеного цінника (Алі озвучив ціну в 165 баксів, насамперед за неробочу годину й виїзд), але після розмови безпосередньо з лікарем дав добро, тобто підтвердив, що страхова відшкодує мої медичні витрати.
Туристи так зраділи моєму поверненню, що хотіли навіть налити мені коньячку, але вчасно схаменулися й насипали кашки :) Рука, як і раніше, боліла, але це не завадило мені міцно заснути. Вранці біль лишився тільки в кисті. А надвечір минув зовсім.
Отже, лише за 24 години після укусу скорпіона моє тіло повністю відновилося. Зате спогад про розжарене жало, що пронизує руку, ще довго не хотів покидати мою голову. Я знову і знову переживав цей момент, причому не як щось жахливе, а як щось СПРАВЖНЄ й протверезно реальне.
Спробую пояснити, що я маю на увазі. Більшу частину життя ми проводимо, діючи неусвідомлено, йдучи накатаними рейками (так, для мене рейки проклали навіть у горах). Навіть цей текст я пишу, виконуючи стандартну підпрограму «Трохи порефлексувати в блозі». Світ тьмяніє, і того й гляди теорія буддистів про ілюзорність усього сущого перестане викликати відторгнення. Але трапляються рідкісні миті, коли гостре переживання або особливо ясна «думка» несподівано розвіюють туман майї, і світ набуває дзвінкої реальності якісної відеореклами. Ось таку ясність я й пережив тієї секунди, коли жало скорпіона встромилося мені в палець.
Чудовий експірієнс, але повторювати його поки що не хочеться. Тому тепер у Туреччині я уважно оглядаю всі камені, дерева та інші елементи ландшафту, яких хочу доторкнутися.
P.S. Страхова дотрималася обіцянки й повернула гроші, витрачені на лікаря. Щоправда, для цього знадобилося написати заяву з докладним описом ситуації, надати оригінали страхового поліса та рахунку від лікаря й почекати 2 тижні.
P.P.S. Суперменські чи спайдерменські здібності в мені поки не виявилися. Мабуть, потрібен каталізатор на кшталт метеорита з далекої галактики або ще якоїсь нісенітниці.