Так вийшло, що своє знайомство з акунінською серією «Пригоди магістра» я почав із другої книги — «Позакласного читання». Тим цікавіше було потім читати першу, і порівнювати, порівнювати :)Головний сюрприз серії – це сам магістр. Ніколас Фандорін – новий, рідкісний тип героя. Він — Лопух, Їжачок у Тумані, Дах у Хмарах, Містер Наївність тощо.Напевно, такі персонажі не новина для світової літератури, але для мене, який міцно загруз у компанії книжок Григорія Чхартишвілі, Ніка став несподіваним ковтком свіжого повітря.
Герой нового типу.
Дуже добре я усвідомив собі, що Фандоріни — рід суперменів, уберменшей з невичерпною життєвою енергією. У магістра начебто всі прикмети очевидні:
- прізвище Фандорін
- видатні фізичні дані (зростання та реакція)
- рідкісне везіння
- непересічні аналітичні здібності
- пріоритет честі та інші лицарські штучки
Плюс, як і належить справжньому герою, маленький милий недолік. Крихітна така ахіллесова п’ята, що робить його ближче до нас, звичайних людей. Він – ЧУДИК, дитина-переросток.Характерна особливість серії «пригоди магістра» — дві паралельні лінії подій: «зараз» (з Ніколасом) і «тоді» з кимось із його славетних предків. Так от, у «Позакласному читанні» паралельність спостерігалася не стільки між Ніколасом і Данилою Фондоріним, скільки між Нікаласом і маленьким Мітюшею. Обидва розумні, але до життя не пристосовані. Хоча…Може навпаки? Зовнішня беззахисність і пацифізм у поєднанні зі щирістю та непідробною чистотою не заважають, а допомагають героям не рідше ніж нескінченна удача та міцні кулаки.
Безвідання.
Я був неабияк здивований, дізнавшись, що «Позакласне» — одна з найоб’ємніших книг Акуніна. Не було в мене відчуття «затягнутості». Навпаки, плавно нагнітаючи обстановку, автор таки примудрився якісно передати одне-єдине, але дуже значне почуття — тотальну безнадію.Виходу немає. Всі тебе зрадили чи збираються зрадити чи не збираються, але тобі від цього не легше, бо вороги все одно сильніші. Вороги взагалі не люди, а якісь демони — всесильні, настирливі, садисти-самоуки. Це змова. Це не життя, а страшний сон. І прокидатися не можна, бо за твоє самогубство покарають дорогі тобі люди.Цілком логічним тут виявився «після» спосіб розповіді про кульмінацію. Найнапруженіший момент як би пропускається — герой у цей час у відключенні. І слава Богу, бо ще помер би від розриву серця. І тільки потім, після, коли все минуло ми з героєм дізнаємося, як саме доля врятувала його цього разу.