Нелогічні істоти намагаються розмножуватися, але масово гинуть від депресії та туберкульозу.Саме таким був «сухий залишок» після прочитання «Грозового перевалу» Емілі Бронте. Ясно, що роман мене не пройняв, і писати рецензію зовсім не хотілося, поки я не заглянув у Вікіпедію…Японський бог! Виявляється це проста книга, а зразок романтизму, нео-готика і взагалі бестселер із купою екранізацій. Чому ж я так холодно прийняв цей шедевр?Проведемо розбір посилів, що закидаються мені громадською думкою.
Романтика вересових пусток.
Wiki каже: «Дія роману відбувається на вересових пустках Йоркшира, які завдяки цьому роману увійшли до туристичних об’єктів Англії.»У «Грозовому перевалі» безумовно є опис природи. Напевно, згадуються і знамениті вересові пустки, але я цього не запам’ятав! Пам’ятаю скелі, сад, осінній снігопад, а верес із пам’яті випарувався.
Смутні, але однозначно романтичні уявлення про це, хм… біотопі склалися у мене з уривків англійських казок та пісень. З них я зрозумів, що верес для британців – спеціальна ностальгійна рослина, на кшталт російських берізок. Солодкий (медовий) запах батьківщини та дитинства.Це сильний образ, але базується він на будь-чому, тільки не на пейзажах із роману Бронте.До речі, ніяк не можу розібратися з тим, які ці пустки навпомацки. Жорсткі, м’які? І порівняти особливо нема з чим. У наших краях із сімейства вересових широко представлена чорниця (в моїх очах, зовсім позбавлена романтики). Схожі вони чи ні? Суцільні питання. Мабуть, доведеться їхати в експедицію до Йоркширу.
Козляча пісня чи трагедія?
Більшість подій, описаних у «Грозовому перевалі», можна віднести до категорії трагічних або сумних. Людська дурість, нещасливе кохання, злість, безліч смертей — нічого комічного, виключно трагічні компоненти. Але Трагедії (з великої літери) з них, на мій погляд, не виходить. Ні в традиційному, емоційному сенсі цього слова (ну не співпереживаю я персонажам, не накочуються сльози), ні в грецькому – героїчному.Грецька трагедія, в моєму розумінні, це Прометей, що кидає виклик богам. Це колись «всупереч» і «незважаючи». Це коли тендітна людина проти всесильної Долі. Без надії на перемогу, але з гордо піднятою головою. Такою, справжньою грецькою трагедією стала для мене книга Г.Л.Олді «Герой має бути один». Ось там і мурашки по шкірі, і сльози на очах, і крила за спиною.
Питання життя та смерті.
«Зразково продуманий сюжет, новаторське використання кількох оповідачів»
У чому полягає продуманість сюжету? Мені він здався дуже одноманітним. Герої тільки те й роблять, що мруть. Я спеціально підрахував — із 14 дійових осіб своєрідної книги Емілі Бронте «замочила» 11-рих. Такий «рахунок» не кожному трилеру під силу, а тут роман любові. Але жодної кровожерливості, жодних насильницьких смертей. Все чинно, благородно і знову одноманітно: депресія + погана погода = сухоти = смерть.Письменниця і сама померла подібним чином, застудившись на похороні брата, коли їй було лише 30 років. Невже англійці 18-19 століть справді були такі слабкі, а медицина настільки безпорадна? Тоді повальний мор серед героїв не виглядав для сучасників (читачів) чимось фантастичним.Єдиною здоровою людиною у «Грозовому перевалі» був Хіткліф. Мабуть, завдяки гарячій циганській крові, він не боявся ні холоду, ні вологи. Цього енергійного, сповненого життєвої сили людини доконала самотність — малахольні йоркширці не могли бути йому ні рівними друзями, ні гідними ворогами.
Інший світ.
«зараз роман Емілі Бронте переживає друге народження: продаж книги зріс, після того як стало відомо, що деякі її мотиви були використані в романах Стефані Майєр із серії «Сутінки»»
Ви знаєте, а це багато що пояснює. Романи написані жінками та для жінок. Це інший світ, інша логіка і очевидно інша мова. Мені, чоловікові, здається, що я можу зрозуміти окремі слова і навіть фрази. Але це лише ілюзія розуміння заснована на зовнішній схожості мов.Тепер, якщо мені захочеться романтичних переживань, я шукатиму їх у книгах романтиків чоловічої статі. Сподобалися мені «Червоні вітрила» А.Гріна.З іншого боку, всередині розпалюється азарт, невже це неможливо – зрозуміти жінок. Хто у нас найвідоміші письменниці? Треба буде почитати на дозвіллі.
Резюме.
Як і в «Пелагії та червоного півня» книга здалася мені надто короткою і поверхневою. «Грозовий перевал» схожий на схематичне переказ, або проект кіносценарію. Згадані лише ключові події, дуже мало гри та емоцій. Тут потрібно або додумувати те, що бракує самому, або звернутися до працьовитого і сміливого кінорежисера, готового вийти за межі книги. Фільм за «Перевалом» може виявитися набагато цікавішим і правдивішим, ніж сама книга.