Сім’ї не так часто вдається «витягнути» мене для спільного кіноперегляду. На цей раз я купився на обіцянку класичного англійського детектива. Я сподівався насолодитися атмосферою старої доброї Англії і злегка потренуватися (адже кожному цікаво вгадати вбивцю раніше, ніж геніальний детектив у фінальній сцені розкладе все по поличках).»Держфорд-парк» виявився зовсім не таким фільмом.Не можна сказати, що мене обдурили. Всі атрибути англійського детектива дійсно присутні — відокремлений заміський будинок, різношерста компанія, де у кожного за бажання можна знайти мотив, і звичайно ж труп. Ах, так – ще є інспектор із незмінною трубкою у роті.
Вудхауза.Приємно, що багато слуг цілком усвідомлюють свою високу роль і своє. Одна з героїнь «Госфорд-Парку» сказала (про себе), що найважливіше в слузі — дар передбачення, і він має. Як це вміти пророкувати майбутнє (дуже сильна здатність на мій погляд) і витрачати свій час на обслуговування чванливих нероб? Так само можна запитати, як це бути Богом, Всемогутнім Творцем і щодня вирішувати дитячі проблеми своїх заблукалих синів? Служити своїм творінням це божественне милосердя.
Може, я тут трохи перемудрив. Не звертайте уваги, це суто мої «таргани». «Госфорд-Парк» — кіно цікаве та зрозуміле. І робилося воно явно із замахом на Оскар. Незвичайний сценарій, колекція типажів гідна Гоголівських «Мертвих душ», цілий взвод серйозних акторів (з тих, яких обивателі впізнають не по імені, а за ролями).PS. Розрив шаблону це коли в англійському детективі, розкриття злочину взагалі нікого не цікавить – ні персонажів, ні глядачів. Навіщо ця метушня якщо:
- є тема і важливіше
- і так все зрозуміло (хто вбив і т.д.)