Борис Акунін — Ф.М.

З великим небажанням починаю писати про книги прочитані півтора місяці тому. За цей час стільки всього сталося, що не те що літературні враження – назви книг нагадую важко. Але хто сказав, що все має бути легко?Акунінського Федора Михайловича (Ф.М.) я слухав за кермом велосипеда. Слухав дуже захоплено, мабуть тому велосипед зміг скористатися моїм «відсутністю» і поїхати в . Що ж мене так зачарувало у вищезгаданому Ф.М.?!Здавалося б, все прозоро до неможливості — головний лиходій очевидний (про розумних дітлахів ми вже читали >), головний лопух незмінний (не дарма моя дружина не любить Гаррі Поттера, при тому, що прочитала всі книги про нього), хепіенд неможливий (я був упевнений, що як і в Алтин-Толобасі автор не подарує Ніке історичної цукерки). Вся «сучасна» сюжетна лінія тужлива, 100% передбачувана і суворо відповідає шаблонам-стереотипам (олігархи, охоронці, стрибок під колеса, пелевінські покемони …). Все знайоме.Я не знаю «Злочин і кара»!!!Це з’ясувалося досить швидко. Прочитана в школі класика випала з голови. Автор, можливо, припускав, що читач, напевно знайомий зі знаменитою книгою Достоєвського, зможе оцінити його, Акуніна нестандартні інтерпретації цього твору. Але замість «підкованого» інтелігента книгу в руки взяв мандрівний псевдоінтелектуал…І витонченої пародії довелося замінити оригінал. З подивом і захопленням вгризаючись у Ф.М. я на основі отриманої інформації намагався відновити події  оригінального «Злочину та покарання». Зрозуміло безуспішно, але справа вже була зроблена.Щось підказує мені, що насправді саме таку аудиторію і розраховував Акунін. Нас вкотре заманюють, убалтывают забути старі забобони (начебто книга з шкільної прогами може бути » модної » ) і взяти до рук Достоєвського. Я майже вболтався — зупиняють лише не дуже радісні спогади про прочитаний у 2008 році «Ідіот».